Праведники Народів Світу
14 травня – День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. 85 мешканців Харківської області отримали звання «Праведники Народів Світу».
Праведники Народів Світу. Хто вони?
У 1953 році в Єрусалимі за рішенням парламенту молодої держави Ізраїль відкрили Центр наукових досліджень і Пам’ятник жертвам катастрофи європейського єврейства – меморіал «Яд Вашем», що у перекладі «пам’ять та ім’я».
Законом визначили особливий статус для представників інших народів, які допомагали врятуватися євреям у роки Голокосту, не зважаючи на ризик для свого життя. Тепер таких людей називають «Праведники Народів Світу».
Зараз звання «Праведники Народів Світу» отримали близько 24 000 осіб. Більша частина цих людей мешкала в окупованих нацистами європейських країнах. Найбільша кількість Праведників у Польщі – більше 6 000 людей, у Голландії – більше 5 000 осіб.
На 4 місці Україна – 2441 людина. Серед них 85 людей на Харківщині. На жаль, багато з них отримали таке звання посмертно.
У Харкові з 1990 року працює програма «Праведники світу» за керівництва Лариси Воловик. У 1996 ця програма продовжила свою діяльність у Харківському музеї Голокосту. У музеї є окрема експозиція, присвячена кожному мешканцю Харківщини, який допомагав рятуватися євреям, і тим, кого врятували. Про кожного Праведника є історія.
15 грудня 1997 року в Харкові був встановлений перший на території СНГ пам’ятник Праведникам Народів Світу – «Дробицький Яр». З нагоди 100-річчя Праведниці Олександри Бєлової, яку нацисти розстріляли за порятунок єврейської родини у Харкові, музей Голокосту видав календарик.
Антиєврейські заходи на Харківщині
Харків був окупований 23-24 жовтня 1941 р. На цей час у місті залишалося майже 500 000 мешканців з 902 000 (станом на 2 травня 1941 р.). Близько 3% з тих, хто залишилися, були євреями. Відразу після захоплення міста окупаційна влада стала проводити репресивні заходи проти єврейського населення. Перші антиєврейські заходи були здійснені Вермахтом, пізніше до них долучилися СД (служба безпеки), німецька й українська поліція.
4 грудня 1941 р. військовий комендант Альфред фон Путткамер під загрозою розстрілу наказав усім євреям Харкова в дводенний термін переселитися до гетто на околиці міста — в бараки тракторного і верстатобудівного заводів у районі ХТЗ. Скупченість, голод, холод, антисанітарія швидко призвели до захворюваності й смертності переселенців. Ті ж, у кого не було сил на переїзд до гетто (тяжко хворі, літні люди), були зібрані з різних районів Харкова у будинку синагоги на Громадянській (колишній Міщанській) вулиці. Двері приміщення забили і, як результат, протягом тижня нещасні померли всередині синагоги від голоду й холоду Не були виселені й душевнохворі євреї з психіатричної лікарні, 18 грудня їх було розстріляно.
Харківське гетто проіснувало три тижні. Його ліквідація 26 грудня почалася з оголошення про те, що всі бажаючі можуть виїхати на роботу до Сумської та Полтавської областей. На наступний день до бараків під’їхало кілька вантажних автомобілів. У них садили бажаючих і вивозили у невідомому напрямку. До рідних вони більше не повернулися – всіх пасажирів було розстріляно у Дробицькому яру, де радянські військовополонені завчасно вирили глибокий рівчак.
7 січня охорону з єврейського табору було знято – там більше нікого було охороняти. Отже, у Дробицькому Яру під час ліквідації гетто, були розстріляні не менше 10 тисяч євреїв. Всього за період окупації Харкова було знищено більше 11 тисяч євреїв.
Євреї шукали шляхи порятунку. Багато залежало від місцевого неєврейського населення, ставлення якого було неоднозначним. Люди по-різному проявляли себе у важкі часи. Були ті, хто співпрацювали з ворогом: за власною ініціативою видавали євреїв, допомагали у складанні списків на переселення до гетто. Мотивами такої поведінки часто виступала ненависть до компартійної радянської влади, а відтак – певні ілюзії стосовно «нового порядку», бажання вислужитися перед німцями й отримати певний соціальний і матеріальний статус, а головне – вижити за будь-яку ціну. Чимало прикладів негідної поведінки містян, які, скориставшись моментом, задовольняли бажання легкої наживи – грабували майно сусідів-євреїв. Основна ж частина харків’ян, як і мешканців інших окупованих міст, дбали лише про виживання власної родини, пасивно спостерігали за розвитком подій, демонструючи байдужість до долі своїх колишніх сусідів – євреїв.
Історії порятунку
В окупованому Харкові знаходилися люди і цілі родини, які з власної ініціативи намагалися врятувати євреїв. Вони ховали їх у себе вдома, надавали медичну допомогу, продукти, одяг, необхідні документи, ризикуючи при цьому не лише власним життям, а й життям своїх близьких. Навіть за розмову з євреєм можна було потрапити до в’язниці. А його переховування загрожувало рятівникові та його сім’ї найсуворішими репресіями з боку окупаційної влади – розстрілом разом з врятованими.
Усі випадки порятунку можна умовно розділити на декілька груп:
- Порятунок родичів (далеких і близьких) у змішаних сім’ях
Українець Віктор Гладенко працював у Харкові бухгалтером. У 1932 р. він одружився з удовою-єврейкою Малкою Дацькою, матір’ю трьох дітей – Голди, Діни та Давида. А потім у них народилася дочка Таня. Коли німці окупували Харків, Віктор не пустив свою сім’ю до гетто, здобув для них документи й упродовж двох років перевозив їх із одного села до іншого, аби врятувати від розстрілу. Не вдалося вберегти 12-річного сина Малки Давида. Незадовго до окупації Харкова він поїхав гостювати в Олександрію до родичів, де разом із ними Давид був розстріляний.
Дружина Малка і доньки Голда, Діна і Таня вижили завдяки Віктору Гладенку. Він врятував їх, але сам довго хворів після перенесених стресів та передчасно помер у 1946 р.
26 травня 1983 р. Віктору Гладенко було посмертно присвоєно звання «Праведника народів світу». Таким чином він став одним із перших українців, якому було присвоєно це почесне звання.
- Порятунок друзів, знайомих, сусідів
Подружжя Антона і Дар’ї Гармашів врятувало сусідського хлопчика Михайлика, 6-річного сина Семена Блувбанда і його дружини-українки Олени. З початком війни батько пішов на фронт, мати не поспішала з переселенням, залишила Михайлика під опікою сусідів, а сама подалася до села у пошуках продуктів. Спочатку Гармаші лише не дозволяли хлопчику виходити з двору. Проте, коли стало зрозуміло, що німці знищують євреїв, вони почали переховувати Михайлика у підвалі разом зі своєю 16-літньою донькою Катрусею, яка таким чином уникала відправки на примусові роботи до Німеччини. Мати Олена приносила в родину все, що їй вдалося обміняти в селі, аж поки весною 1942 р. її не застрелив німецький патруль – вона опинилася на вулиці під час комендантської години. Михайлик Блувбанд залишався у родині Гармашів до вигнання нацистів у серпні 1943 р.
Журналістка Олександра Бєлова працювала в газеті «Тваринництво України». На початок війни вона з 11-річною донькою залишилася в окупованому Харкові. На початку 1942 р. жінка врятувала від розстрілу дітей своєї сусідки Розалії Арінберг – 11-річну Оленку та трирічну Іру. У двадцятиградусний мороз вона подолала 40 кілометрів і на санчатах привезла дітей з гетто до себе додому. У березні 1942 р. за доносом про зв’язок з підпіллям та порятунок єврейської сім’ї Олександру Бєлову заарештували. Жінку розстріляли на окраїні Харкова. Вона – єдина з харків’ян-Праведників народів світу, хто був розстріляний німцями за спасіння єврейської родини.
- Порятунок незнайомих людей
Яскравим прикладом Праведників цієї групи є Олександра Карнаухова. У окупованому Харкові вона несла додому відра з водою, у сквері Олександра побачила самотню дівчину. Познайомившись, жінка дізналася, що Дар’я (так звали дівчину) йде з окупованого Дніпропетровська, де вона проживала у будинку інвалідів. У Харкові дівчина нікого не знала і Олександра запросила її до себе. Вже дома з’ясувалося, що справжнє ім’я дівчини Дора, що вона єврейка і тікає від нацистського переслідування. Молодша сестра Олександри, яка жила разом із нею, була проти переховування Дори, бо боялася поплатитися за це власним життям. Кожного дня вона шантажувала старшу сестру заявами про те, що видасть дівчину-єврейку німецькій комендатурі. Попри складні сімейні обставини, Олександрі вдалося утримувати у себе Дору протягом трьох місяців. За цей час вона через знайомого поліцая оформила для дівчини тимчасовий паспорт, змінивши ім’я і національність. З цим документом Олександра влаштувала Дору як свою родичку у Червоноградський будинок інвалідів під Харковом, де вона й перебувала весь період окупації області.
Подружжя Перемоти у Мерефі Харківської області переховували у себе Віктора Р., однокурсника сина, який був на фронті. Перемоти видавали Віктора за сина, що було надзвичайно небезпечно, адже в місті всі знали цю родину. Вони говорили, що син хворий на тиф, коли німці намагалися пройти в кімнату до пораненого на фронті Віктора. Подружжя підлікувало хлопця, і він повернувся воювати.
Кожна історія особлива, разом з тим, усі вони схожі. Адже саме завдяки людям, які сміливо йдуть на самопожертву заради інших, таким як Праведники Народів Світу, живе людство.
Праведники Народів Світу – так називають у Ізраїлі неєвреїв, які ризикуючи своїм життя, врятували євреїв у роки ІІ світової війни. Це звання надає людям Ізраїльський національний меморіал Голокосту і Героїзму. Список Праведників нараховує близько 23 000 імен з 44 країн світу. Серед них близько 2 300 українців…
Викладач Ківшар Ю. О.
